15 принципів Івана Леньо

Лідер гурту Kozak System розповів Karabas Live про те, що може назвати своїми власними принципами і переконаннями

*   *   *

Мене дратує, що Радянський Союз до цього часу сидить в головах людей і не відпускає. В нас дуже багато людей з психологічними проблемами, які з’явилися, розквітли і закоренились під час радянської системи. І тому я й мої колеги намагаємось пояснювати людям, що вони не повинні жити за принципом «дай», – вони повинні жити за принципом «створи».

Митці – ті, хто продукують сенси – повинні своїм власним прикладом показувати вектор розвитку нації. Я вважаю, що саме культура зобов’язана йти попереду, показувати якісний український продукт (і інтелектуальний, і гуманітарний) – для того щоб ті, хто не має можливості обирати в силу недостатньої свідомості, отримали якісь природні маячки, за якими вони б тягнулися. Те що круто, завжди вставляє – згадайте фільми з Брюсом Лі і хлопчаків по всьому світі, які хотіли бути схожими на них. А будь-яка спроба зробити щось насильно приведе до дуже поганих наслідків.

Ми в Kozak System продовжуємо сповідувати філософію наших предків. Тому визначення «козак-рок» має відношення не стільки до музики, скільки до категорії поведінки, до категорії нашого мислення. Кожна нація пишається своїми історичними героями і намагається розкрутити їх на цілий світ. Наприклад, всі знають самураїв чи вікінгів. Ми вважаєм, що і козацтво гідне того, щоб про нього складались міфи, писались вірші, знімалось кіно тощо. Бо це чоловіча енергія, це правдива енергія, енергія воїнів і захисників. Фактично ті ж самі козаки нас захищають на Сході, і честь їм за це і хвала.

Патріотизм – необхідна, на мій погляд, складова існування України саме в цей непростий період. Бо так історично склалось, що ми завжди або виправдовуємося, або бідкаємося і терпимо поразки на всіх фронтах. Хотілося б нарешті стати міцною нацією, яка може дати відсіч всім ворогам, яка є згуртованою і розумною. З цим у нас зараз певні проблеми.

Особисто я не боюся нічого. Не хотілося б тільки, щоб в житті траплялися якісь форс-мажори, які ти не можеш контролювати. Мені буває страшно від усвідомлення того, що люди в принципі смертні. Ми можемо що завгодно собі планувати, але є якісь вищі інстанції, які мають на нас вплив. Тому я їх часто прошу дати нам якомога більше побути на сцені і творити довгі роки.

Я не можу назвати в якості морального авторитету якусь одну людину. За мого життя я жодного разу не стикався зі святими. Але я поважаю людей, які люблять свою роботу і роблять її якісно незважаючи ні на що. А ще більше тішить, коли людина робить зусилля над собою і залишає на сміттєзвалищі якусь із своїх поганих вад.

Я думаю, що талант є у кожного і розвиток цього таланту – це результат віри, бажання і праці. Але якщо говорити про рівень таланту або рівень геніальності, то це скоріше від бога. Або від батьків з хорошими генами.

Мені здається, що ненормативна лексика – це спадок нашого існування в Радянському Союзі. Існувала велика кількість таборів, в яких було знищено найкращу частину українського суспільства, а з’явився прошарок людей, які привнесли в наше життя таку величезну кількість сміття некультурного і непрогресивного, що заразили ним весь простір. Я вважаю, що можна взагалі обійтись без матюків. Але не хочу виглядати моралістом – це питання персональної еволюції кожного.

Переконаний: немає формул, за якими мають жити всі. Але коли йде війна, кожен громадянин країни повинен мати свою думку, своє бачення і свою оцінку того, що відбувається. Музиканти не виключення. А ось яку думку і оцінку – це вже як кому дозволяє совість і честь.

Ми граємо повністю не за правилами. Всі наші громадянські акції нам більше шкодили, ніж приносили користь. Якщо би ми були людьми хитрими, або завбачливими, то не проводили б жодної з цих ініціатив. Але як взагалі можна грати за правилами, якщо в країні йде війна? Ми мусимо робити нестандартні кроки, болючі кроки, для того щоб перестали існувати одвічні проблеми українців.

Якщо мова йде про війну, про можливість її виграти, то тут всі методи потрібні і важливі: переможців не судять. І тому той, хто хоче знайти можливості, їх знаходить, хто не хоче – знаходить виправдання.

Я взагалі не знаю, що таке відпочинок. Можливо, хтось скаже, що я нещасна людина – але сам я думаю, що я щаслива людина, тому що дуже насичено живу і роблю те, що хочу. Як я можу засмучуватись від того, що приносить мені задоволення? Як сказав один мудрий: якщо ви колись обрали роботу по душі, то працювати вам не прийдеться жодного дня. Саме таким я є. Я кайфую від того, що роблю.

Відпочинок в звичному для загальної маси визначенні – полетіти на море і тиждень чи два гріти пузо на піску – я вважав би каторгою для себе. Це було би для мене серйозне випробовування. Я би обов’язково знайшов для себе можливість читати, кудись ходити. Бо люблю активний відпочинок: бігаю, граю в футбол, люблю їздити на мотоциклі, досліджувати природу.

Я би хотів навчитися співати як ті, кого ми вважаємо найкращими співаками світового рівня на сьогодні. Я вчився в київській консерваторії і закінчував аспірантуру як акордеоніст. Але так сталося, що доля заставила мене співати. В перші роки після виникнення гурту Kozak System мені було дуже непросто. І до сьогодні я маю певний комплекс в цьому питанні, тому дуже би хотів, щоби мій голос нарешті розкрився, отримав якусь характерну фарбу. Тому я вчуся, я продовжую багато працювати над цим. А все решта в мене є, і я щасливий з того, що маю.

Я напрочуд великий оптиміст і по природі сонячний знак, а ще й жайворонок за архетипом. Тому я прокидаюсь зранку, обливаюсь холодною водою, роблю серію підтягувань на перекладині, п’ю каву й іду на репетицію. Тому якщо говорити про якусь фобію, то вона в мене тільки одна – щоб не захворіти і не випасти з процесу, бо процес захоплює: чим далі, тим цікавіше в нас виходить. Ми як те добре вино, нам уже йде п’ятий рік і в нас з кожним роком виходять, на наш погляд, все цікавіші й цікавіші пісні.

Виступ Kozak System відбудеться 11 грудня в столичному Docker Pub

Фото надані прес-службою гурту